Поговоримо про деякі думки вголос.

Поговоримо про деякі думки вголос.

(Голос з підпілля)

Шановні читачі. Давно ми з вами не спілкувались. Причина відома. Зачепилівська і Красноградська так називаємо влада обєднала свої зусилля в боротьбі зі мною і «Зачепилівською правдою». Нехай  би вже  було  би і так, але противники знаходяться в досить різних вісових  категоріях. І тому тут правда у кожного своя. Та ми будемо і далі захищати наш острівок свободи з тим, щоб мати бодай можливість висловити свою думку. А вже наскільки вона є вірною і справедливою нехай  скажуть наші колеги-читачі.

Під час розслідування карної справи проти мене я стикався з такою кількістю беззаконня та несправедливості, з мінтовською дебільністю, що вражень вистачить не на один рік. Тому в мене виникає справедливе питання: а навіщо нашому народу така велика кількість непрофесійних поліцейських і прокурорів яких хтось назвав помилково правоохоронним органом, тоді як таковим вони не являються.

В різні часи в нашому районі працювало від 40 до 70 чол. Міліціонерів. Треба сказати, що така кількість «захисників» являється досить значною і обтяжливою статтею Державного бюджету України. Але влада завжди вважала що цю другу армію в країні треба мати, щоб себе охороняти. І така традиція стала нормою в нашій «напівдемократичній» країні. З  такими традиціями ми дійшли до того, що чиновників є кому  охороняти, а саму державу і її народ охороняти немає кому. Тепер воюємо на своїй  території.

Хочу я поділитися з читачами і такою своєю наступною думкою. І не просто думкою, а своїм переконанням , яке визріло внаслідок чималого часу. Воно торкається ролі судді Огієнка в роботі всього відділу поліції  Я  тільки не можу стверджувати  - він сам визначив для себе таку роль, чи його призначили бути «цапом відбувайлом». Справа в тім, що коли в мінтовці щось не клеїться, то на допомогу найчастіше приходить саме цей «цап».  Він виносить судове рішення таке, яке потрібне поліцейським і яке їх задовольняє. Зрозуміло, що такі дії чи послуги нічого спільного з правосуддям не мають. І не думайте, що це робиться просто «за так». І який би це дурень вам їздив «за така» за 130 кілометрів. Давайте,шановні, хоч  трішечки будемо реалістами. Саме такі реалії часу маємо.

Коли б мене запитали: а що тепер робити, то я  би запропонував провести такий експеримент. Більшість із нас ходить до районної бібліотеки. Зазотілося мені почитати як жив Робінзон Крузо на острові, наприклад, я беру книгу, розписався за неї, а через 2-3 неділі я маю повернути книгу. По цьому принципу я організував би роботу районної поліції. У відділенні варто тримати 7-9 чоловік і не більше. Кількість поліцейських, на мій погляд, аж ніяк не вирішує більшості  проблем злочинності в районі. І до тих пір, доки до цієї боротьби не будуть задіяні зусилля всього населення району -  толку великого чекати не варто. Наша поліція не працює на упередження злочинів, а виїжджає на місце пригоди коли щось уже скоїлося.

 Цю проблему я би спробував вирішити наступним чином. В поліцейському відділі повинні мати декілька автоматів і які повинні видаватися бажаючим, як книги в бібліотеці. Взяв я автомат, розписався за нього, пішов порішав свої питання і приніс здав його, склав звіт про використання зброї. Все надзвичайно просто.

Якщо ми цього не зробимо, то ми ніколи не досягнемо в житті принципу невідворотності покарання. І так суспільство боротьбу зі злочинністю завжди буде програвати.

Я сів, поміркував і склав приблизний  перелік питань які можна було б вирішити при запровадженні такої системи. До цього списку  могли б попасти наступні питання:

ü     Сусід чи фермер ніколи не стане без дозволу займати чужу землю;

ü     Люди перестануть один в одного  красти велосипеди

ü     Якщо ви  на АЗС заплатили саме за 10 л пального, то воно в такій же кількості буде в баку вашого автомобіля

ü     Якщо ви купили чебурек, то в ньому буде стільки м’яса, як записано в меню

ü     Сусід в сусіда не піде красти взимку вугілля з сарая

ü     Батько не буде поспішати залишити жінку з дітьми щоб не займатися їх вихованням

ü     В жіночій туалетній школи, розповідають, буває так накурено, що хоч сокиру вішай і батьки не слідкують за своїми дітьми і за них не несуть відповідальності

ü     П’яні водії скоюють іноді  смертельні ДТП і відповідальності жодної, ходять по судах, у кращому випадку

ü     Суддя огієнко забув би і дорогу до Зачепилівки і по трудову книжку навряд чи приїхав би і не працював би два дні в неділю

ü     В селянина б не пропадали корова, гуска, куриця

ü     Руновщинський ліс розквітав би весною  буйним цвітом

ü     Селищний голова таки б відзвітував перед громадою за свою роботу

ü     Тарифи водоканалу не були б найвищими в країні

ü     В пенсійному фонді не дурили б людей при нарахуванні пенсії

ü     Люди за свої земельні паї отримували б належну платню

ü     Уже була б в нас добудована 3-х поверхова школа

ü     Очевидно, не було б потреби писати апеляційні скарги

ü     Лікар хірург перш ніж робити безнадійну операцію і на цьому заробляти доляри, сім разів подумає чи варто це робити

ü     Чиновник від влади, перш ніж писати громадянину України відписку, сім раз подумає про свою місію в цьому житті

ü     Не чиновник, а держава буде контролювати торгівлю горілкою, ГСМ, дровами і ін..

ü     Суддя перед кожним  судовим засіданням міняв би не мантію, а памперси

ü     Прокурор і судді не тримали б в СІЗО по10 років несуджених людей

ü     Політик і урядовець не роздаватиме з трибуни народу безнадійні брехливі обіцянки, бо за них треба буде дійсно відповідати

ü     Люди в селищі знали  б де ділася мармурова плитка після реконструкції фонтану

ü     Прокурор би приїздив на роботу 9 годині, а не об 11 годині

ü     Чиновники різного рівня не будуть за робочим столом, за прикладом Брежнєва, сидіти і виглядати царства небесного

ü     За таких умов суспільство стане більш людянішим, воно наблизиться до стану описаного в Біблії, сатана перестане правити миром і огієнки всім нам будуть до одного місця.

І  цей список можна було б продовжувати. А ми, як європейський народ, забрали б значну частину роботи в суді,  поліції і прокуратурі, змінилися би самі і потім пишались би успіхами в боротьбі з корупцією та організованою і не дуже організованою злочинністю. І ми б  з вами  гордилися своєю Україною заслужено. А самі Закони всі ми повинні поважати. Іншого шляху в нас просто немає.

Ось так пофантазував 70 річний дід і на душі стало трішки легше. З віком до людини приходять дещо інші думки, ніж  в молоді роки. Але мріяти ніхто не заборонить. А так хотілось побачити нашу Україну успішною, а народ щасливим. Ми цього варті, повірте.

Редактор – Віктор Марголін, 28.03.2017 р.