Шановні. А що перемагає в наших душах - людяність чи звірство?

Питання, яке я поставив у заголовок даної статті, не є простим. Воно визріло з вимог  самого життя. А життя нам однозначно підказує  на те, що ми заблудилися. Я своїм читачам уже розповідав як мій сусід Кишинець  Микола  Степанович - пенсіонер і вихованець славної нашої міліції за 20 років служби навчився чесно жити і працювати зі своїми земляками. Тільки я вас благаю не беріть з нього приклад. За ту нещасну абрикосу, яка перейшла йому дорогу вночі я отримав свої 120 грн. і , як кажуть, Бог з нею. Мені залишається не так багато топтати цю грішну землю, а далі якось воно буде. Та на сьогодні ця історія не закінчується.

Ще з раннього дитинства я чомусь запам'ятав народну приказку, вона звучала приблизно так: з міліцією не дружи, а жінці правди не кажи. Та в своєму житті я тримався позиції десь посередині, але конфліктів великих з міліцією у мене майже не було. І я ніколи навіть не здогадувався, що з пенсіонером з міліції я буду конфліктувати. Та , як кажуть, думка в дорогу не годиться. Та все ж я хочу пояснити своїм читачам що сталося. Наші шляхи якимось чином перетнулися. Історія ця наступна.

Живу я в багатоквартирному будинку навколо якого є вільні ділянки землі. Коли люди заселили будинок, то бажаючі вийшли хто з лопатою, хто з сапою, хто взяв граблі  і почали кожен собі приводити в порядок після будівництва ці клаптики землі, садили навіть квіти. Так минали роки і з 1989 року по цей час навколо наших будинків виросли вишні, яблуні, шовковиця, абрикоси, малина, клубника і т. д. Я думаю так, що нікому від цього погано не стало. Наоборот, діти  навчалися жити в нашому гуртожитку. А от де взялася ота злість і зависть із жадобою в колишнього працівника міліції я пояснювати не берусь. Маючи чималі гектари розпайованої батьківської землі з посіяним соняшником він надумав якимось чином претендувати, по суті, на клумби під нашими вікнами. Так, дійсно, під  вікнами я вже років з 5 вирощую виноград, а років три тому я вирішив посадити інші, кращі сорти винограду. Для цього я закопав стовпчики, обв'язав їх проволокою і я надіявся що колись тут ростиме виноград який радуватиме душу і серце. Та все пішло  зовсім іншим шляхом. Коли я 26.05.2023 року вийшов з квартири і пішов до винограду, то я подумав що Зачепилівка вже окупована  російськими фашистами. Переді мною відкрилася  діляночка на якій ніби то зірвалася авіаційна бомба. Мені важко продовжувати цю розповідь, бо можу довести себе, на радість ворогам, до інфаркту. Все це давало  можливість більш повно зрозуміти суть нашого подальшого життя і співіснування на нашій грішній Землі. Але в цій ситуації я можу сміливо поповнювати список тих хто  може із задоволенням з квітами зустрічати військо путіна. Ці люди дійсно не бажають закінчення війни. Для них війна, як мати рідна. У них на умі гроші і влада. Я ж думав про те що робити далі.

І я пішов до районного відділу поліції, зустрівся з  нашим дільничним поліцейським Шевченком О.Г., привів його на місце пригоди і висловив свою думку з даного питання. Під час нашої розмови до нас прибігла дружина пана Кишінця, з криком задала декілька недолугих питань і змушена була піти геть. Для нас було її одкровення розгадкою на цілий ряд питань. Можливо все це колись стане темою для інших розповідей.

Користуючись нагодою я хочу звернути увагу читачів на проблему яку я вже озвучував. Це питання передачі приміщення прокуратури району з власності держави в комунальну власність. Я розумію що питання не просте. Але коли його на жодному рівні ніхто не підніматиме, то воно ніколи не вирішиться. Я намагався зателефонувати пані Світличній, але вона трубку не бере. Її помічниця говорить, але толку мало. Голові селищної ради такі клопоти задоволення не приносять. Вона дане питання виносити на сесію депутатів не поспішає. Вона діє як той агент від прокуратури. А нам така її позиція ні до чого. Зараз потрібний депутат який би виступив з особистою ініціативою по даному питанню. Я в попередній статті запропонував місцевим депутатам проявити свою ініціативу. І ви думаєте що бодай хоч один підняв задницю? Ні, люди нікому не потрібні. А ми вибирали кращих з кращих. Коли діла наші і далі так будуть просуватися, то нам треба буде спостерігати торжество кацапської армії на Україні. Чи можливо я не правий?

Редактор газети  Віктор Марголін

27.05.2023 року.

                                  Деградація влади і що це дає людям.

Шановні читачі. Наше з вами життя так устрояне, що розібратися у всіх його тонкостях практично майже неможливо. Скільки людей то стільки і думок. Та все ж  з часом суспільство стає розумнішим, меншість підкоряється більшості, наука розвивається такими темпами, що появляється загроза знищення всього живого на цій планеті. Та будемо сподіватися що цього не станеться і розум людей переможе зло і насилля. Це все відбувається в планетарному вимірюванні. Все інше відбувається в нашому повсякденному житті де у нас більше можливостей для  об'єктивного аналізу, творчого розуміння самої суті людського життя і можливості хоч якось впливати на події поряд з нами. Про це ми і поговоримо.

Далі я хотів би поділитися з моїми читачами своїми роздумами щодо подій пов'язаних з розкраданням гуманітарної допомоги чиновниками від влади яка вимірюється вагонами. Це значить що на війні знаходяться люди які бажають заробити. Чи я не помиляюсь? З одного боку влада закликає нас допомагати  військовим що знаходяться в окопах на передовій, а з другого боку розкрадають те що народ збирає і  що надають нам братні народи. Я не розумію як можна саме в такій ситуації воювати з агресором, перемагати його, віддавати життя і одночасно гордитися своєю Батьківщиною. Так можуть поступати тільки героїчні захисники України. Я розумію, що більшість наших людей палко люблять державу Україну і в той же час наші чиновники на корню знищують ці патріотичні почуття Я виріс і навчався в сімї інваліда другої групи, учасника Великої вітчизняної війни, який втратив на війні руку і око, а тому дозволю собі висловити на перший погляд не зовсім "здорові" думки. По- перше, це занадто скромне пенсійне забезпечення інваліда війни. По друге, мав мій батько огород в 25 соток, але комусь "на верху" показалось що це багато і забрали в нього  10 соток огороду. Прийшлось батьку продати корову так як сіна накосити в посадках корові на зиму з однією рукою  він уже не міг. А кому він міг поскаржитись? Чиновники в Києві чи в Москві вирішували все тільки не на користь рядової людини яка для своєї Батьківщини віддала все що могла.

Продовжуючи цю тему я хочу заявити про наступне. В 2001 році алкоголіки і проходимці від влади ( судді, прокурори та деякі інші чиновники)  від влади вирішили що в моїх діях на роботі проявляються ознаки кримінального злочину і осудили мене, звільнили з роботи. Та, дякуючи суддям апеляційного суду, які розібралися в справі і скасували рішення зачепилівських алкашів. В результаті голова суду справу не розглянув, а закрив її. За таку його службу він сьогодні отримує пенсію не менше 70 тисяч на місяць (я так думаю).  Цей  приклад з мого життя я привів лише для того щоб впевнено заявити моїм читачам про дійсний факт  продажі нас усіх задовго до нинішньої війни. Ми для влади стали ніщо. Жодного нашого Президента народ України не назвав захисником і патріотом. А ми маємо те, що маємо. І все. А вони мають мільярди, дачі, яхти, численні автопарки і т. д. Навіть високопоставлені чиновники з США приїздять до нас і дивуються - як так можна? Платники податків  США сплачують кошти з яких нам поступає допомога в війні і в той же час кошти у нас зникають як  вода в пісок. Якщо США перестануть нам допомагати, то перемоги нам не бачити. Тоді давайте задамо собі питання: заради чого і ради кого на війні загинули наші сини і брати. Невже для того щоб зберегти кошти наших олігархів?  А для чого тоді ми маємо Конституцію, Президента, правоохоронні органи, суди, прокурорів і численні органи держави які призвані захищати країну і її людей. Таким чином ми маємо питань значно більше ніж відповідей.

Я вже писав про те, що в селищі створений сімейний клуб "КАМЕЛОТ".Його очолює ініціативна, енергійна людина - Катя Гергель. Про важливість такої роботи, і особливо під час війни, говорити не варто так як багато наших дітей і внуків, і не тільки, залишаються поза увагою здорового суспільства і влади в тому числі. Ми, дорослі люди, залишаємося в боргу перед своїми дітьми, ми не захистили їх від  належного їм щасливого дитинства. Тепер ми, по суті, переклали всі ці турботи на хрупкі плечі Каті Гергель. Але ж ми повинні серйозно задуматись над перспективним питанням: а хто буде через деякий час відбудовувати і розвивати наш район?

Тільки я вас прошу - не думайте що хтось із Краснограда приїде до нас і буде добросовісно працювати. Домовились? Нам треба вирощувати свої кадри. Це те чим займається  вищезгаданий мною сімейний клуб з перспективою на майбутнє.

Поряд з цим варто відмітити, що моя ідея щодо приміщення прокуратури не є простою. Я це чудово розумію. Ось саме тому я місяць тому прийшов на особистий прийом до Народного депутата України Світличної Юлії Олександрівни. Ми з нею обговорили дане питання, моя ідея їй сподобалась. У нас є старе приміщення прокуратури, його треба відремонтувати і потім переселити цих дармоїдів туди де вони були раніше.

Крім цього  я хочу пояснити свою позицію. Враховуючи той факт, що  саме відчуження майна у прокуратури без рішення Кабінету Міністрів України може не відбутися, а тому допомога Юлії Олександрівни для нас є надзвичайно важливою. Сьогодні відділенням районної прокуратури керує Сагун Максим, який приїздить до нас із Краснограда. Я пригадую приїзд в Харків Президента України який проводив деякі міри по боротьбі з Харківськими лісорубами. Яка була реальна користь для нашого лісового господарства я розповідати не берусь, а лише бачив колону мешканців які живуть поряд з лісами які вирубуються і які несли великі плакати на яких прізвище нашого прокурора було написане великими буквами. Для мене це є свідченням як пан Сагун захищав під Харковом незаконну вирубку лісу. А вже коли прокурор провинився, то йому краще місце знайшли в Зачепилівці. Скільки в нас їх уже перебуло я не берусь навіть порахувати, але порядного чоловіка між них я назвати не можу.

У моїх планах є продовжити дану статтю. Але без допомоги читачів це зробити буде складно так як обговорювати поступки інших людей - це досить відповідальна справа  для автора. А я жива людина і я є не застрахована особа від можливих помилок. За мої емоції також вибачайте. А самі події відбувались наступним чином. Я маю сусіда - всім відомого Кишинця Миколу Степановича, пенсіонера, колишнього працівника нашої доблесної міліції. Крім цього, кругом нашого будинку, як і в інших  містах люди привели в порядок земельні ділянки і посадили хто що зміг чи захотів. Тому коло таких будинків можна знайти плоди абрикос, шовковиці, вишні, яблук, горіхів, малини, клубники, сливи і т. д. Я жодного разу не чув  якихось несолідних спорів між людьми коли дитина зірве яку ягоду. Тут толерантність громадян знаходиться на досить високому рівні. Всім усього вистачає і питання не виникають. Неодноразово я запрошував знайомих людей до себе щоб нарвали малини чи винограду. Коли видається урожайний рік то плодів вистачає.

Допитливий читач може задати мені питання: для чого я все це розповідаю. Та справа в тому, що я пішов на базар і купив саджанець ананасної абрикоси, заплатив за неї 120 грн і відразу посадив її під  вікнами своєї квартири. На другий день зранку я вирішив подивитися як там почувається абрикоса на новому місці. Але ж я її не знайшов. Те місце, де я висадив абрикосу, було по- хазяйськи  загребене і сліду ніякого не було. Я став і думаю: хто ж це міг зробити мені таку пакость? Та відкрилось вікно і появилась голова Тетяни Миколаївни яка готова була прочитати мені лекцію про подальшу долю абрикоси. Звісна річ що опускатися до її рівня я не буду, нехай все залишається на їх совісті, але вести мову про совість колишнього мента справа, як кажуть, не благодарна. Я лише удивляюся що є в душі цих…За мої 76 років я не знав випадку щоб посаджену деревину хтось отаким варварським способом знищував. Люди, яким я розповідав цю історію, не могли зробити адекватну оцінку в поведінці колишнього працівника правоохоронного органу держави. Саме з такими працівниками ми і прийшли в стан війни. Це щоб усім було зрозумілим.

Я висловлюю свою особисту думку, я маю на це повне право, а тому хочу додатково заявити, що у моєму віці фальсифікувати

якісь події чи факти я не бажаю і мені це не потрібно. Якщо я буду обманювати читачів, то скоро я втрачу довіру і на тому гаплик. Зараз же люди мене зустрічають на вулиці і цікавляться долею газети. Тому, хоч і не так активно, але ми продовжуємо працювати. Найчастіше я розповідаю про помилки чиновників від влади, свої прорахунки, тобто коли я маю певні документальні докази. Наприклад, 22.08.2016 року в Зачепилівському районному суді прийнято рішення про перерахунок моєї пенсії,  про сплату мені судового збору в розмірі 580 грн, але до цього часу я не отримав коштів визначених судом. Восьмий рів я довожу ( намагаюсь) довести усім "дятлам" той факт що отримана на роботі моя премія є складовою частиною заробітної плати, що я за цю премію заплатив належний податок і тому цей заробіток треба включати в розрахунок самої пенсії. Що тут є незрозумілим? Але працівники Пенсійного фонду цього зрозуміти не можуть і тому восьмий рік ми виясняємо відносини і всіх можливих державних установах. Аналогічна ситуація склалася з поверненням арештованого ноутбука красноградськими іродами без мозгів. 21 лютого 2018 року капітан поліції Мосенцов прийняв постанову про повернення мені ноутбука і до цього часу не виконав свого рішення. Після цього я можу його називати підарасом від влади? Ноутбук потрібний моїй внучці для дистанційного навчанні в університеті права і що я їй повинен пояснювати?

07.04.2021 року в Пенсійному фонді посилають мені листа щоб я їм повернув 1026,43 грн як переплачені. Згідно чинного законодавства  таке відверте вимагання з мене грошей є злочином так як я нічим не зловживав. Але слідча дама з прокурором так і не бачать цього злочину. Сволочі, що тут ще можна сказати. Ось такі правоохоронні органи ми маємо. Роками сидять, злочини не бачать, схоже на те, що чекають на хабаря. Краще би пішли та повоювали, користі було би більше.

Всі ці питання тепер треба розглядати в Кегичівському районному суді. Так вирішили в Апеляційному суді. Суд був назначений на 25.04.2023 року, я брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції із Зачепилівського суду. Але , як вияснилось, із прокуратури і поліції  Краснограда в Кегичівський суд ніхто не з'явився і жодної справи для розгляду в суді не надав. Таку ситуацію я бачу вперше в житті і коментувати її відмовляюсь. Мені це не є зрозумілим. Суд перенесли на 03.05.2023 року. А безконтрольність і безкарність чиновників від влади пока залишається панівною в суспільстві. Як хочете, так і живіть. Де ви бачили щоб прокурора покарали?

29.04.2023 року    Редактор - Віктор Марголін,

смт. Зачепилівка

Зачепилівська правда намагається продовжити своє життя.doc (32,5 kB)Крамольна думка і що з нею робити.

Шановні читачі. Про мої проблеми з працівниками правоохоронних органів я вже написав чимало. Саме ці питання під товкнули мене  до вирішення питання щодо відновлення роботи редакції "Зачепилівської правди". Я думаю так, що проблеми, які існують в Зачепилівці, вони існують по всій Україні, де більше, де менше. Але коли, навіть в суді Богом проклятому Красноградському, я буду доводити що не виконується рішення суду, то це рівнозначно тому що я стверджуватиму факт відсутності в нас самої держави. А це є найстрашнішою "новиною". Чому я поясню, як зумію.

Наша країна знаходиться в стані війни. Кращі наші земляки на фронті захищаючи свою землю, своїх батьків , дітей, сімї проливають кров, віддають життя, нам допомагає мало не весь світ і все це заради чого - в першу чергу щоб корупціонери коло пана Зеленського набивали свої дивани грошима, які повинні піти на укріплення обороноздатності країни і на підвищення пенсій та ін. цілі. Я думаю так, що коли б наші воїни все знали про наших державних службовців, то вони  відразу поклали б автомати на лінії фронту, або повернули б штики в сторону головних ворогів держави.

Я сьогодні  хвилин 20 говорив на гарячу лінію обласної прокуратури (Неля Володимирівна) яка мені сказала що нічим допомогти вона не може. От і все. А ноутбук лежить у них в сейфі уже сім років, "як доказ моєї вини, якої я не знаю. Постанова про закриття карної справи по мені закрита 21 лютого 2018 року. В постанові  слідчий написав:" Предмети, вилучені у Марголіна В.Н., що були визнані речовими доказами, повернути останньому." Та іде шостий рік а я ніяк не можу стати останнім. І тільки в "Зачепилівській правді про це  є можливість сказати. Мої неодноразові звернення до Президентів країни, до численних Генеральних прокурорів, до прокурора Харківської області - все до сраки.  Тому я маю переконання що з отих 8 -ми мільйонів українців, що втекли від війни за кордон, добра половина назад не повернеться. Побачивши світ хто побажає повертатися? Повернімося трохи назад - більшість наших людей отримують пенсії на рівні 2,5 - 3 тисячі гривень, а колишній голова суду десь приблизно 50 чи 70 тисяч грн. Це саме той голова суду який у приміщенні суду на очах у прокурора ухватив мене за петлі і трусив як чорт грушу приказуючи : "А ми можемо з тобою і не так". А, можливо, рідна держава саме таким чином таким ідіотам  і дякує за їх "собачу" службу. Якщо хтось із читачів захоче проявити свій ентузіазм і захистити голову суду, то я знайду приклади і більш серйозні з його непохитної багаторічної праці по розвалу Зачепилівського району. А якби голова суду потратив на війну задля перемоги нашої армії якихось 10-15 мільйонів гривень, то на його фінансовому стані це жодним чином не позначилось би. Молоді люди життя віддають, а в нього диван буде краще закриватися. Ось така правда сьогодення, як її бачу я.

Не кращі справи і в прокурорів з поліцейськими. Не так давно я дізнався про наступне. Коли кацапські уроди наступали на місто Херсон і були під його стінами, то місцеві мешканці звернулися до керівництва міської поліції з проханням видати їм наявну зброю, очевидно мова ішла про автомати. І що ви думаєте?  Їм було відмовлено. А рашисти дуже швидко окупували місто і в підвалах будинків почалися розстріли мирних мешканців міста. А коли б з кожного вікна стріляли автомати, то ситуація в місті була б зовсім іншою. Про що це все говорить? Висновок дуже простий. Влада більше боїться свого народу, ніж фашистської русні. Так появились колаборанти, зрадники рідної держави і тисячі жертв ні в чому не повинних людей. Ви думаєте що в Києві про це не знають?

Я дозволю собі привести ще такий приклад із нашого "щасливого" життя. 02.11.2021 р. слідчий відділ Красноградської поліції відкрив кримінальне провадження згідно моєї заяви про те, в Зачепилівському відділі Пенсійного фонду не виконують постанову Зачепилівського суду в питанні перерахунку моєї пенсії і мною отриману премію за пять років не беруть до уваги, тобто на мені зекономили. Про порядність працівників Кацай, Давиденко, Олефіренко я розповідати не буду, бо за ними тюрма плаче, це є державна таємниця. Красноградського начальника пана Малишева навіть на допит не викликали і справу 14.07.2022 р. слідча Кучко закрила. Її  дебільну постанову Сахновщинський районний суд скасував, кримінальну справу було направлено до Красноградських правозахисників на додаткове  дослідження. Я хочу щоб усі мої читачі чітко зрозуміли що мова іде про невиконання судового рішення від  22.08.2016 року. Так там рішили одурити діда і посміятися над дідом з вищою економічною освітою. В цій конторі (ПФУ) посилають мене до суду щоб у суді написали як їм нараховувати мені пенсію. Ідіотизм, що тут поробиш. Як бачимо в цих роботяг знову не вистачило 7 місяців щоб визначитись з оскарженою справою. Схоже, що чекають на хабаря.

У вікіпедії я читаю наступне:

Преміювання — це грошове заохочення працівника за високу якість виконаного завдання. Премія виплачується понад основну зарплату, але є її складовою частиною.

               Все це мені є давно відомим, але сім років мені не вистачило щоб навчити  цій  грамоті суддів, прокурорів, поліцаїв і деяких "дятлів" в державній службі.

Сьогоднішня моя розмова з прокурором закінчилася черговими обіцянками про те що начальник Пенсійного фонду в Краснограді пан Малишев нарешті буде  опитаний  слідчою в мінтовці. Я уявляю як цей роботяга в черговий раз буде доводити що мої вимоги нічим не підкріплені, не доведені. За сім років моїх походів по судах я добре і сам знаю що премія є складовою частиною заробітної плати. Кожен із читачів може відкрити вікіпедію і прочитати. Це не я придумав. З 2005 року я років 12 отримував із цієї суми пенсію, а тепер якійсь молодиці це показалось багато. Я ж цю ситуацію розглядаю через призму нашої боротьби з фашистським сусідом росією. І справа в тому, що десятки тисяч українців, таких як наші судді, прокурори, поліцаї продали інтереси держави і по суті воюють на стороні агресора. Тому перемога нам тільки сниться, а хлопці  гинуть в окопах, а ці виродки-корупціонери збагачуються за наш рахунок. І тому після перемоги, в цьому майже ніхто не сумнівається, вищеназвані уроди ще більше будуть грабувати оцей безправний народ, будуть кормити нас безглуздими реформами, роздаватимуть обіцянки, а ми знову вибиратимемо то Гіршфельда, то Юльку, то кобильську, нам і Добкін підійде. А, можливо, ми все таки порозумнішаємо, Я на це маю право сподіватися.

Редактор - Віктор Марголін

27.02.2023 р.

статтей не знайдено

статтей не знайдено

статтей не знайдено